 |
| Петро Шевчук |
П’ятирічний ювілей Конституції розділив плин часу на дві
частини — після 28 червня, дати закінчення дії Перехідних положень
Основного Закону, у системі судочинства почали діяти відкориговані
парламентом правила гри. Проте й старі ще дають про себе знати. Одне
слово, на часі перехідний період малої судової реформи. Мабуть, не
випадково зустріч «ДТ» з Петром Шевчуком, заступником голови Верховного
суду України і головою судової палати у цивільних справах, відбулася
відразу після підписання скарг, які надійшли до Верховного суду у
порядку судового нагляду. Скарги, в кожному разі, запізнилися, бо
судового нагляду вже не існує. Вони будуть повернуті адресатам, які,
згідно з перехідними положеннями Закону «Про внесення змін до
Цивільного процесуального кодексу України», мають право протягом одного
місяця підготувати і подати касаційну скаргу. Для когось із громадян ця
новина не з приємних, та все ж із нею доведеться рахуватися — тепер це
вже закон. Є й інші істотні новації у розгляді цивільних справ, про них
і розповів Петро Шевчук.
— Замість способів оскарження, які діяли раніше, — касація і судовий
нагляд, — Законом України «Про внесення змін до Цивільного
процесуального кодексу України» запроваджені апеляція і касація. Тобто
певною мірою виконані вимоги Конституції України.
— Чому певною мірою?
— Бо в нас немає нового закону про судоустрій, який є конституцією
для судової гілки влади. Верховна Рада лише внесла корективи, в тому
числі у цивільне і кримінальне процесуальне законодавство. Зокрема
Верховний суд і Генеральна прокуратура були позбавлені права розгляду
справ у порядку судового нагляду і можливості винесення протестів на
судові рішення. Натомість запроваджені апеляція і касація.
— У чому суть апеляційного розгляду справ?
— У своїй основі він має деякі положення, раніше властиві касаційній
інстанції. Якщо районний і міський суди, які, за новим законодавством,
належать до місцевих, прийняли рішення, то воно може бути оскаржене в
апеляційному суді. У цьому разі подається апеляційна скарга. Прокурор
же може звертатися з апеляційним поданням.
— Що є нині апеляційною інстанцією?
— Це колишні обласні суди. Основне завдання апеляційних судів —
перегляд цивільних і кримінальних справ у порядку апеляції. Головна
відмінність між колишньою касацією і нинішньою апеляцією полягає в
тому, що апеляційна інстанція матиме більше повноважень. Так, раніше
апеляційний суд не міг переглянути оцінку доказів, які були предметом
дослідження першої інстанції, тобто переоцінити докази, а мусив лише
скасовувати рішення і спрямовувати їх на новий розгляд, вказавши на
підстави, з якими він не погоджується. Тепер він може переоцінити
докази і фактично встановити нові обставини справ. Він має право
перевірити, чи правильно виконана процедура розгляду справ, тобто чи не
порушено норм цивільного процесу при розгляді цієї справи місцевим
судом і чи правильно застосовано матеріальний закон. Якщо ж місцевий
суд не повно дослідив обставини справи, апеляційна інстанція повинна і
має право на додаткове дослідження: допитати свідка, витребувати
письмовий доказ, провести додаткову експертизу тощо. Після розгляду
справи апеляційний суд може сам винести рішення, яке відрізнятиметься
від рішення місцевого суду, а не спускати це назад на відкуп першій
інстанції.
Слід зазначити ще одну особливість апеляційної інстанції: вона
перевіряє справу лише в межах тих доказів, які є в апеляційній скарзі
чи поданні. Згідно з законом, вона не може виходити за межі, визначені
доказами, викладеними в апеляційній скарзі. Крок уліво, крок управо не
дозволяється. Тоді як раніше апеляційна інстанція мусила розглянути
все, незалежно від того, чи наведені мотиви дають підставу сумніватися
в попередньому рішенні, чи ні. Вона мала перевірити справу повною мірою.
— Чи змінились в такому разі вимоги до апеляційної скарги?
— Так. За новими правилами апеляційна скарга хоч і адресується
апеляційному суду, але передається місцевому, який виніс рішення. Суд
першої інстанції перевіряє, чи дотримані вимоги щодо форми і змісту
апеляційної скарги, чи сплачено за неї державне мито. Щоб тепер
написати скаргу, доведеться звернутися до закону «Про внесення змін до
Цивільного процесуального кодексу України» і врахувати всі внесені в
нього новації. Скарга готується у строгій відповідності до чинного
закону. Якщо вимог до скарги не буде дотримано або не буде сплачене
держмито, то суд першої інстанції дає скаржнику термін для усунення
недоліків. Якщо протягом зазначеного терміну особа не приведе свою
скаргу у належний стан, тоді, за ухвалою суду, ця апеляційна скарга
вважається не поданою і повертається.
— Яким чином у щойно реформованому судочинстві забезпечується конституційна засада змагальності?
— У суді першої інстанції розгляд справ відбувається виключно на
засадах змагальності, як це й передбачено ст.129 Конституції.
Відповідно, кожна сторона має довести ті обставини, на які вона
посилається. Всі докази, що стосуються цієї справи, повинні бути надані
тільки в суді першої інстанції під страхом того, що апеляційна
інстанція при розгляді справи може не взяти до уваги притриманих
доказів. Якщо раніше особа або її представник у суді могли притримати
докази для того, щоб потім пред’явити їх касаційному суду і домогтися
скасування попереднього рішення на підставі того, що не всі докази були
досліджені судом, то тепер уже цього не буде. Щоправда, в законі з
цього приводу існують і винятки. Вони стосуються випадків, коли суд
першої інстанції невмотивовано відхилив вагомий доказ або якщо в силу
об’єктивних причин особа не могла подати докази в місцевому суді.
Приміром, громадянин, що звернувся з позовом про захист свого
порушеного права, зробив письмовий запит на довідку в архівне
управління. Ця довідка могла слугувати доказом. Проте на момент
розгляду справи документ з архіву не надійшов. Звичайно, якщо довідка
буде надана суду апеляційної інстанції, то її приймуть і дослідять.
Може статися й інакше. Уявімо собі, адвокат притримав доказ, який має
істотне значення і впливає на законність та правильність рішення.
Причому те, що адвокат мав можливість надати цей доказ, буде доведено в
апеляційній інстанції. У цій ситуації, на мій погляд, апеляційна
сторона все ж таки має прийняти доказ. Водночас можна порушувати
питання щодо адвоката, який не дотримується процедури розгляду. Гадаю,
що це мають бути поодинокі випадки. Загальне правило таке: жодне
притримання доказів не допускається.
— Який передбачено термін для подання апеляційної скарги?
— Раніше він становив десять днів після проголошення рішення суду,
тепер — один місяць. Він потрібен для того, аби сторона могла належно
підготувати апеляційну скаргу. Разом з апеляційною скаргою надаються її
копії, відповідно до кількості осіб, що брали участь у справі. Отримує
апеляційну скаргу суд першої інстанції, після чого розсилає її всім
особам, причетним до справи, пропонує їм подати свої заперечення на
апеляцію. Після того, як підготовка справи до розгляду завершена,
надсилає скаргу до апеляційного суду. В апеляційній інстанції скарга
потрапляє в порядку черговості певному судді-доповідачу. Той упродовж
десяти днів вивчає скаргу, після чого доповідає справу колегії у складі
трьох суддів. І вже суд апеляційної інстанції вирішує, задовольнити
скаргу чи відхилити її. Втім, можуть бути й інші варіанти. Якщо сторони
заявили клопотання про затвердження мирової угоди, то затверджується
мирова угода. Якщо позивач відмовився від позову, можна цю відмову
прийняти або не прийняти. Крім того, як на стадії подання апеляційної
скарги (коли вона ще перебуває в суді першої інстанції), так і на
стадії, коли скарга потрапляє в апеляційну інстанцію (протягом перших
десяти днів) сторона може взагалі порушувати питання про відкликання
своєї скарги. Раніше такого не було. Таким чином дотримується принцип
диспозитивності: сторона може подати скаргу, не подати, або подати і
відкликати її, або обидві сторони мають право укласти мирову угоду.
Апеляційна інстанція, крім того, що має повноваження задовольнити
скаргу або відмовити в її задоволенні, може скасувати рішення суду
першої інстанції, винести нове рішення без направлення справи на новий
розгляд місцевого суду. А також скасувати рішення і закрити провадження
по справі, якщо справа не підвідомча суду першої інстанції і взята ним
помилково до свого провадження. Може й залишити без розгляду, якщо були
пропущені відповідні терміни. В цьому суть апеляції — це письмове
звернення, скарга щодо тих рішень суду, які ще на набрали законної
сили. Рішення набирає законної сили через місяць.
— У чому ж особливості касаційних звернень?
— Касація передбачає перегляд тих судових рішень, які набрали
чинності. При цьому рішення набирає чинності і виконується, але, за
наявності на те підстав, громадянин може звернутися до касаційної
інстанції. Сторона може й не звертатися до апеляційної інстанції, а
звернутись відразу в касаційну протягом одного року. Хотілося б
наголосити, що апеляція розглядає справу ширше: бере до уваги як
практичний бік справи, перевіряючи факти, так і правильність проведення
процедури розгляду справи, застосування судом першої інстанції норми
матеріального права. Тоді як касація розглядає рішення чи перевіряє
справу лише з погляду дотримання права процесуального або
матеріального. Тобто її завдання — з’ясувати, чи не були порушені
правила розгляду самого цивільного процесу. Приміром, якщо у суді
першої інстанції справа була розглянута за відсутності сторони. Сторона
не була повідомлена, як цього вимагає закон про судове засідання, і
немає даних про те, що вона повідомлена. Але суд узяв і розглянув
справу по суті, виніс цілком законне рішення. Таке рішення буде
скасоване — адже ж порушена конституційна засада рівності сторін на
рівну участь і рівний захист своїх прав у суді.
— Куди тепер звертатися з касаційною скаргою?
— Касаційна скарга, як і апеляційна, подається через місцевий суд,
який приймав рішення. Хоча вона адресується Верховному суду. Знову ж
таки, запроваджені жорсткі вимоги до форми і суті касаційної скарги,
вони мають обов’язково дотримуватися, інакше суд першої інстанції її
поверне і зажадає усунути недоліки. У такому разі скарга вважається не
поданою. Знову ж таки, як і при апеляції, справа переглядається лише в
межах доказів, викладених у касаційній скарзі. Якщо є порушення, про
які не зазначила сторона, що оскаржує рішення суду, то вони не
підлягають розгляду. Належним чином підготовлена скарга, відповідно до
черговості надходження справ, надається судді-доповідачу. Він
перевіряє, чи все правильно за формою, і передає її на розгляд трьох
суддів. Судді збираються і вирішують, чи є касаційні підстави для
розгляду справи, тобто порушення норм матеріального або процесуального
права. Якщо йдеться про практичні обставини, про оцінку доказів — то це
не є предметом касаційної інстанції. У цьому разі касаційна скарга не
підлягає задоволенню. Якщо колегіальний склад суддів дійде висновку, що
є підстави для розгляду справи у касаційному порядку, тоді він виносить
свою ухвалу і передає на розгляд усієї палати Верховного суду. Палата в
повноважному складі (не менше двох третин) розглядає цю справу в межах
касаційної скарги і може винести рішення про задоволення або відмову.
Якщо задовольняє скаргу, то направляє її на новий розгляд у суд, який
допустив порушення.
Запроваджені нами апеляція і касація з цивільних справ — це
європейська норма. В нашому випадку йдеться про французьку модель. Ця
класична модель, до речі, діяла до 1917 року і в Російській імперії.
— Для Ради Європи буде достатньо такої моделі способів оскарження?
— Для неї цілком достатньо самої апеляції. Якщо людина не згодна з
рішенням апеляційної інстанції, вона вже може звертатися до
Європейського суду. Прецедент вже існує в Росії.
— У зв’язку із запровадженням нових видів оскарження постає
запитання, що робити з тими скаргами, які були направлені в колишні
обласні суди, що мали право розгляду справ у порядку судового нагляду,
і тими скаргами, які надійшли в порядку нагляду у Верховний суд?
— Скарги, що надійшли до 29 червня або після цієї дати і не були
розглянуті, відповідно до перехідних положень, повертаються особам, які
оскаржували рішення судів. Повертається також квитанція про сплату
державного мита і дається роз’яснення. Після цього громадяни мають
право протягом трьох місяців з дня запровадження нової процедури
розгляду звернутися до Верховного суду з касаційною скаргою. Треба
зорієнтувати громадян, щоб вони недовго розкачувалися, а, отримавши
назад свої скарги у порядку нагляду, скористались касаційним зверненням
до суду. Ще раз наголошую, що термін у них — три місяці. Звичайно,
можуть бути винятки, коли цей термін буде продовжено. Але лише винятки.
— Але це ж обмеження?
— Звичайно, обмеження можливостей громадян є. Бо раніше у порядку
нагляду і обласні суди, і Верховний суд мусили перевірити справу у
повному обсязі. Зараз же касаційна інстанція розглядатиме справу лише в
межах застосування матеріального або процесуального закону.
— Цікаво, скільки справ у порядку судового нагляду повернуті без розгляду?
— Сотні таких справ повернуті Верховним судом, сотні, а може, й тисячі справ — обласними судами.
— Що робити з тими цивільними справами, які раніше надійшли для касаційного розгляду?
— Щодо підсудності закон не вніс ніяких коректив: ті справи, які
підсудні районним і міським судам, тепер підсудні місцевим. Певна
категорія справ була підсудна обласним судам, і вони розглядали ці
справи як суди першої інстанції. Частина справ законом була віднесена
до відома Верховного суду як першої інстанції. Це справи, пов’язані з
виборами народних депутатів, Президента, з поновленням на роботі
працівників прокуратури тощо. Якщо ж колишній обласний розглянув справу
в першій інстанції, а до Верховного суду ця справа надійшла вже після
закінчення дії Перехідних положень Конституції, то Верховний суд мусить
розглянути цю справу в касаційному порядку за новою процедурою.
— Як бути з тими протестами, що були винесені до 29 червня?
— Раніше протести виносили голова і заступник обласного суду, голова
і заступник Верховного суду, генеральний прокурор і його заступник,
прокурор області і його заступник. Протести, винесені, але не
розглянуті президіями обласних судів до закінчення дії Перехідних
положень, направляються до Верховного суду для розгляду у касаційному
порядку. Тобто спочатку здійснюється процедура допуску до розгляду, а
потім здійснюється розгляд палатою цивільних справ.
— Петре Івановичу, оцініть, будь ласка, повноваження касаційної і апеляційної інстанцій.
— У апеляційної вони значно ширші, бо вона перевіряє як фактичні
обставини справ, так і правила дотримання матеріального і
процесуального законодавства. Ще одна особливість. Крім рішень, суди
можуть виносити ще й ухвали. Прикладом такої може бути накладення
арешту на майно у порядку досудової підготовки справи. Ухвали
підлягають оскарженню так само, як і рішення. Якщо ухвала винесена у
місцевому суді, то вона може бути оскаржена в апеляційному суді. Якщо
ухвалу виніс апеляційний суд, то оскарження здійснюється у касаційному
суді.
— Вмотивованого рішення, я маю на увазі повний його текст з
викладенням висновків суду, суди першої інстанції тепер не
виготовлятимуть. Практикуватиметься так зване коротке рішення, в якому
будуть лише основні моменти, характерні для рішення. Для чого це
зроблено?
— Якщо особа хоче мати повну форму рішення, то мусить звернутися з
письмовим клопотанням, і вона його отримає. Річ у тому, що лише частина
рішень оскаржуються у вищих судах, більшість же потрапляє в архів.
— Чи готові фахівці до всіх цих змін? Вони ж вирішуватимуть людські долі.
— Я б не сказав, що всі зараз готові правильно виконувати вимоги
закону. Нормально, якби було так: приймаються зміни до законодавства,
потім іде процес вивчення, осмислення, після чого закон запроваджується
у практику. Так робиться у правових країнах. Голландія, наприклад, не
запроваджувала нового Цивільного кодексу, доки його не вивчили судді,
адвокати, прокурори. У нас цього немає, як немає бази, яка б дозволила
організувати таке навчання. У нас не існує системи підвищення
кваліфікації суддів. Це біда. З розпадом Союзу Україна залишилася лише
з курсами підвищення кваліфікації при Міністерстві юстиції, які
практично не працюють.
— То як же бути з цими змінами, без досконалого знання яких фахівці не можуть вершити правосуддя?
— По-перше, цим має займатися Мін’юст. Але, оскільки міністерство не
спроможне цього зробити, у Верховному суді кілька років тому був
створений власний центр підвищення кваліфікації. Там проходять навчання
судді, в основному апеляційної ланки. У зв’язку зі змінами до
процесуальних кодексів майже всі судді Верховного суду задіяні в цьому
процесі. Вони перебувають у відрядженнях в областях, проводять там
семінари, практичні заняття. Крім того, готуються письмові коментарі
законодавства. Все це робиться на марші. Проте це ще півбіди. Буде й
геть біда, коли мова піде про запровадження нового матеріального
законодавства: Кримінального, Цивільного, Господарського кодексів. А ще
ж будуть прийняті Земельний кодекс, Кодекс законів про працю... Який
тоді буде рівень судових рішень — за відсутності системи підвищення
кваліфікації? джерело http://www.dt.ua/1000/1050/31683/
|
